Християнські прощі

ВСЕУКРАЇНСЬКА ПАТРІАРША ПІША ПРОЩА

ДО ГАЛИЦЬКОЇ  ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ

ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ МАТЕРІ БОЖОЇ

В СЕЛО КРИЛОС

Всеукраїнська Патріарша  дводенна  піша проща до Галицької  чудотворної ікони Пресвятої  Богородиці Матері Божої, покровительки Галицького краю  в село Крилос, Стародавній Галич, столиці Галицько-Волинського князівства,  яку очолює  глава  Української  Грекокатолицької  церкви – Блаженніший Патріарх Святослав, проходить кожного року в першу  суботу  – неділю серпня.  Патріаршій  прощі    передують  піші  ходи паломників,  які  розпочинаються    богослужіннями  у  святих храмах у містах:  Івано-Франківськ,  Калуш, Бурштин  і  ін.

Крилос  й  справді  має  чим  зацікавити  туристів. Проща проводиться у Стародавньому Галичі, де не тільки багато святих місць, але багато історичних та природніх пам’яток. Всеукраїнська проща до Крилоса є найбільш багатолюдною і найбільш молодіжною в Івано-Франківській області.

Проща до Крилоса – це незабутні хвилини життя, це надзвичайні враження, які просто неможливо передати словами, це по трібно відчути та пережити  емоційно. Це – любов Бога, яка додає сил йти дальше.

Крилос – одне з тих прочанських місць, де крім молитовного духу, можна увібрати в себе й дух нашої історії, доторкнутися її залишків, повною мірою відчути себе нащадком своїх предків. Безцінним осереддям  Крилосу, яке притягає тисячі прочан із цілої України, є ікона Крилоської (Галицької) Божої Матері – один із найдавніших українських чудотворних образів. За переказами, ще в 1157 році, після освячення собору в княжому Галичі, князь Ярослав Осмомисл подарував церкві ікону Пресвятої Богородиці, яку привіз із самого Константинополя, столиці Візантії, звідки Русь прийняла Святе Хрещення. З того часу вона стала покровителькою галицьких князів та їхніх нащадків, покровителькою цілої Галичини.

Прощі на Крилоську гору припинились на початку 50-х років двадцятого століття, тобто, сказати точніше, до встановлення радянської влади після закінчення війни. У 60-х роках Успенську церкву було закрито.  Та з 1989 року  почали відкриватись храми,  відновилися прощі. В 2011 році Крилос отримує статус відпустового місця, де відбулися в 2012-15 роках, в першу неділю серпня, Патріарші прощі за участю Патріарха Святослава Шевчука. Давній Галич є його канонічною територією.

Так склалося історично, що Крилос — серце Галицького краю. В період Середньовіччя на території села була столиця Галицько–Волинської держави — Галич.  Це маленька територія з великою історією, яку творили величні люди. Зараз це село в Галицькому районі Івано-Франківської області. Про славне минуле цього поселення нагадують історія та археологічні розкопки. На даний період їх чимало, але хтозна, можливо, в недалекому майбутньому знайдені в Крилосі предмети, залишки будівель змінять хід історії?! У наш час Крилос належить до національно-історичного заповідника «Давній Галич».

Перша письмова згадка датується 898 роком! Тільки уявіть, близько 1000 років тому в цьому благодатному краю по-справжньому вирувало життя. На цьому місті велично і гордо розкинулася княжа столиця з фортецею, монастирями, ровами, валами. Такий захист говорить про могутність міста та значимість його господарів. Пройшло чимало літ, деякі будівлі та речі безслідно зникли, перетворилося в попіл та залишилося в історії, та є об’єкти і предмети, які було знайдено і реставровано. Наразі вони зберігаються в музеях або ж продовжують служити місцевому населенню. Не дивно, що сьогоднішній Крилос – насичений унікальними історичними пам’ятками заповідник, де переплелися залишки різних епох і періодів історії українського народу та української Церкви.

   Церква Успіння Богородиці

Церква була побудована в кін. XVI ст. Але турецько-татарський напад 1676 р. пошкодив храм та укріплення навколо нього. 1699 р. розпочали реставраційні роботи з відновлення святині. Вона була відбудована з білого каменю в стилі ренесанс 1702 р. Владика Йосиф Шумлянський не тільки реставрував церкву, й збудував навколо неї оборонні укріплення, звів цегляні стіни, кутові вежі та в’їзну браму. Цікаво, що на білокам’яних блоках, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті — написи, видряпані на камені. Більшість з них відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. Це свідчить про те, що саме ці блоки є залишками катедрального Успенського собору. Окрасою церкви є іконостас, який виконав визначний майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський, а також — Крилоська Чудотворна Ікона Божої Матері. Оригінальною пам’яткою давньогалицької  кам’яної пластики ХІІ ст. є вирізьблене у північній стіні притвору церкви зображення казкової істоти — крилатого змія-грифона.

 

ПРОЩА РОДИН  ДО МАРІЯМПІЛЬСЬКОЇ

ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ МАТЕРІ  БОЖОЇ

     Місто Марії, Маріямпіль має чим пишатися. Саме тут традиційно  відбуваються   кожного року  в   останню суботу-неділю червня прощі родин  до  Матері  Божої  прославленої  у  Маріямпільській  Чудотворійї іконі  і нічні чування родин мігрантів та всіх охочих. Її програма передбачає  як насичену молитовну частину, так і духовно-мистецьку.

На думку експертів, Маріямпільська ікона Божої Матері написана приблизно у XVI ст. італійським відомим художником Антоніо Бацці, званий Содомою (1477—1549).  Також дослідники вказують, що вже від ХVI ст. образ Матері Божої з дитятком на руках перебував у власності тутешніх знатних родин. Спочатку він належав Потоцьким. Один із членів цієї родини придбав образ під час перебування в Італії і привіз до нашого краю. Перш ніж ікона  потрапила до рук Станіслава Яблуновського, весь цей час ікона зберігалася у сусідньому Єзуполі (тодішня назва Чешибіси). Станіслав Ян Яблоновський привіз до містечка Чудодійний Образ Маріямпільської

Богоматері, який супроводжував Коронного гетьмана у битвах. Відомо, що цей образ супроводжував Яблоновського в усіх його військових походах. Звідси і його назва: «Гетьманська», чи «Рицарська». Ця ікона супроводжувала військо Коронного гетьмана, воєводи руського  Станіслава Яблуновського під час доленосних битв наших предків з Турецькою та Московською Ордою. Перед цим образом, в імпровізованій походній каплиці, молилися воїни Яблоновського перед кожною вирішальною битвою. А їх було не мало. Найбільш знані це під Хотином (1673 р.), Журавном (1676 р.) і Віднем (1683 р.) а також під Парканами, під Устечком чим і заслужила собі Славу «Переможниці». Власне завдяки образу місто і отримало свою назву – Маріямпіль.  Своєю магічною силою святиня стала притягати не лише військових, а й жителів навколишніх сіл. Завдяки молитві перед образом люди оздоровлювались,  грішники навертались, зневірені утверджувались у вірі. Також згадувалося в них, що представлена в цьому образі Матір Божа лікує найнебезпечніші хвороби, рятує потопаючих, оздоровляє хворих, укріплює у вірі, навертає грішників, підносить пригноблених. 1737 року спеціальна церковна комісія зачислила образ до чудотворних, і Матір Божа з  Ісусиком на руках стала офіційно називатись Маріямпільською. Проте у церкві Воздвиження Чесного Хреста знаходиться тільки копія ікони, а оригінал – у Польщі.

Тож запрошуємо всі ваші родини на прощу до Матері Божої, прославленої в Маріямпільській чудотворній іконі, щоб спільно молитись за мир в Україні та світі, перемогу над нашим ворогом як зовнішнім так і ворогом нашої душі та за оздоровлення наших родин.

         Село  Маріямпіль – колись місто, а тепер село, яке розташовується на лівому березі Дністра в Галицькому районі на Івано – Франківщині. В часи Галицько-Волинського князівства поселення носило назву Чортополь, який проіснував до ХV століття і був знищений татарами. Згодом тут виникло село Вовчків. У 1691 році король Речі Посполитої передає зруйноване місто у власність Коронному гетьманові Станіславу Яну Яблоновському, який того ж року заснував  містечко Маріямпіль, назвавши його  на честь Пречистої Діви Марії та помістив тут цей образ у придворній каплиці на Замковій горі.

     Якщо ви хочете побачити цвітіння сакури, то вам не потрібно їхати за кількасот кілометрів у Закарпатську область, а достатньо приїхати у Маріямпіль. Саме тут у 2011 році було закладено перший в Україні Біблійний сад, дерева якого власноруч посадив та освятив єпископ івано-франківський Кир Володимир Війтишин. Понад 25 видів дерев і кущів, які згадуються у Біблії, були зібрані з усіх куточків світу. Біля кожного виду встановлені таблички, з яких можна довідатися, де вони описані в Біблії , а також їх богословське значення. Вхід у сад здійснюється через «райські ворота», а на центральній площі встановлена фігура Матері Божої. Та першими зустрічають відвідувачів Біблійного саду скульптурні постаті святих апостолів Петра та Павла, пророка Мойсея на рукотворній горі Сінай, Адама та Єви коло райської яблуні.

    Проте , все ж таки найкраще  побачити це своїми очима!

УКРАЇНСЬКО­ – ПОЛЬСЬКА  ПРОЩА  МИРУ І  ПОЄДНАННЯ    

            ДО  КОСТЕЛУСАНКТУРІЮ  БЛАГОВІЩЕННЯ    

ДО  ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ МАТЕРІ БОЖОЇ БІЛЬШІВЦІВСЬКОЇ

Більшівці – як  і  кожне містечко, як і кожен куточок Прикарпаття, не перестає дивувати  нас. Куди б не ступила нога, майже повсюди зустрічаються неймовірні та унікальні місця та об’єкти. Просто неможливо оминути одне із найкрасивіших поселень  славного  Галицького  краю  — селище міського типу Більшівці.

Кожного року сотні паломників  у  другий  тиждень місяця  липня  приходять  до  костелу-санктурію  Благовіщення   Матері  Божої  Більшівцівської.  Протягом  5  днів  прочани йдуть  до ікони  молитися, що прийшла  до  нас, за даними науковців, ще з 1520 року.

Історія ікони насичена різноманітними подіями, вона пов’язана із більшівецьким костелом і монастирем кармелітів, що його заснував Марцін Казновський. 20 березня 1624 року відбулося урочисте внесення образу до першого дерев’яного костелу. На протязі 17 століття кармеліти кілька раз покидали напівзруйнований монастир і костел через ворожі набіги. У 1671 році чудотворний образ вдалося вивезти до Львова. Святиня кількадесят літ простояла у забутті. Ян Галецький вирішує відбудувати занедбаний костел і наново освятити його.

У 1855 корону з образу хтось украв. Її швидко знайшли у сусідньому селі Дубівці, наново освятили та повернули на ікону. У 1945 році, коли знищили львівський костел кармелітів, – чудотворний образ вивезли до Кракова, де через два десятиліття перенесли до одного з найстарших храмів Польщі – костелу святої Катерини у Гданську. Кілька років там виникла пожежа, проте чудотворний образ полум’я не зачепило. Експерти знизуючи плечима казали, що Богородиця таким чином знову показала чудо.Та все ж ікона Матері Божої повертається у рідний костел через стількох років.

Отож, паломництво – це хороша нагода поєднатися з Богом, а ще один досить незвичний спосіб зробити щось для Нього. Більшівці чекають та обов’язково приймуть всіх охочих відвідати костел та ікону Богородиці.

Перша згадка про поселення датується 12 березням 1436 р. А це близько 600 років славної та трагічної історії. Власниками цих земель були гетьман Марцін Казановський, князі Яблоновські, полонізована вірменська родина Кшечуновичів. Саме за владарювання останніх Більшівці стали типовим ремісничо-торгівельним містечком. Особливого економічного розвитку містечко зазнало за «другого приходу Польщі». У Більшівцях настільки була добра та славна джерельна вода, що за Австро-Угорського правління її вивозили на експорт і використовували виключно для виготовлення пива! Також до 2003 року у містечку діяв Галицький завод безалкогольних напоїв (на жаль, збанкрутував).

Досі збережена традиція початку ХХ ст. — проведення ярмарку 14-15 липня. Шкап’єри — свято-ярмарка, куди приходят діти та дорослі тільки для того, щоб поласувати справжніми цукровими півниками та коралями з пісного тіста — символами свята. З часів славного минулого залишилися міська ратуша та Костел-санктуарій Благовіщення та резиденція Кржечуновичів (в наш час діюча лікарня).Більшовецька ратуша — пам’ятка архітектури кінця ХІХ ст. Знаходиться в центральній частині селища. Досі виконує свою первинну функцію — приміщення магістрату— колись, тепер — сільської ради.

Костел — санктуарій Благовіщення — 1624 року, побудований орденом кармелітів. За часів недбалої до історії радянської влади костел перебував у стані руйнації. З 2002 року  розпочали реконструкцію споруди та монастирських келій. У ХІХ ст. Більшовецький монастир був найбільшим в Галицькому краї. При монастирі видавали книги, малювали ікони, діяв притулок для бідних.Біля костелу встановлений один із найпозитивніших монументів Івану Павлу ІІ — папа тут усміхнений, стрункий і привітний.Мурований неовізантійский храм (1905 року) освячений 1906 роком Андреєм Шептицьким.

Простіше все це побачити на власні очі, аніж описати. В Україні таких унікальних та прекрасних споруд залишилося обмаль.

Тому поспішайте — і Ви не пошкодуєте!

 

             Богослужіння у с.Бишів біля каплиці

           З’ЯВЛЕННЯ ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ  МАТЕРІ БОЖОЇ

Про живописну святу місцину у лісі біля села Бишів не забувають люди. Щороку в останню неділю травня йдуть до місці з’яви Божої Матері, випрошуючи у Пресвятої  Діви ласк та перепрошуючи її як за власні гріхи, так і за гріхи безбожників у недавні сумні часи.  Бишів – невеличке, але мальовниче село, що розкинулось на схилах двох горбів,недалеко від лісу, 14 км від райцентру – м. Галича. Перша згадка про село датується XV ст.

У давні часи тут був монастир. Древня легенда, що передається із покоління в покоління, розповідає про жорстоку татарську навалу. Напад ворогів був цілком несподіваний. В монастирській церкві відбувався шлюб. В паніці люди почали вибігати з церкви і одразу потрапляли під нещадні удари татарських шабель. Один з ворогів стяв голову молодій нареченій. На тому місці виріс барвінок у формі вінка і стрічок, його можна і тепер побачити.

Село і монастир були знищені вщент. Вцілілі жителі переселилися в інше місце, де якраз розташоване село сьогодні. З останків монастиря була збудована дерев’яна церква, яка існує й донині.

Жив у селі побожний чоловік-Василь Карп’як. Був людиною дуже убогою. Він умів добре пошивати дахи соломою, тож цим і заробляв собі на хліб. Коли п. Василь постарів, люди подавали йому допомогу-хліб, молоко, одяг. Так доживав чоловік свого віку. Правда, допомоги ніколи не просив: односельчани самі приносили йому харчі, дивлячись на його вбогість. Пан Василь завжди ходив до лісу на те місце, де стояв монастир, там молився, а пізніше збирав гриби чи ягоди.

Було це на початку 60-х років. Якось між святами Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці п. Василь пішов, як завжди, помолитися на улюблене місце, потім збирав гриби. Раптом побачив незвичайне сяйво перед собою. У тому дивному світлі, трохи вище кленового куща, стояла Пречиста Діва Марія. Була зодягнута у білу сукню та блакитну накидку. Стояла на хмаринці босими стопами. З-під сукні було трохи видно пальці ніг. Побачивши чудову з’яву на відстані всього одного метра від землі, п. Василь впав навколішки, охоплений великим страхом. Зненацька почув: “Не бійся!” Після цих слів переляк зник безслідно. Богородиця заговорила: – Збираєш гриби? Збирай. Отець Небесний дав їх людям на поживу… Я прийшла напімнути вірним, щоб змінили своє життя, щоб так тяжко не ображали Господа. Передай, щоб багато і щиро молилися, каялися, дотримувалися постів, давали милостиню. І якщо хтось тобі подасть допомогу, то буде мати Бога. Скажи людям, нехай почистять монастирську криницю, бо там вода цілюща, допоможе при різних недугах. Також на місці, де був монастир, треба побудувати капличку, а на місці об’явлення-хрест. Передай людям, щоб образ ІсусаХриста, який був колись в монастирі, а зараз знаходиться у церкві, перенесли з процесією назад, на місце, де був монастир… Ти будеш багато страждати після того, як розкажеш про те, що бачив… Помреш на дуже велике свято… На твоєму похороні буде дуже багато людей… І цвіт буде спадати до твоїх ніг…

Чутка про видіння миттю рознеслася по Бишеві та навколишніх селах. Незабаром монастирську криницю було розчищено. Люди руками наносили цегли для будівництва каплички. Поставили хрести на місці з’явлення та на місці колишнього монастиря, розпочалися Богослужіння. З кожним днем все більше і більше вірних приходило на місце з’яви Пречистої Діви. Люди з навколишніх сіл добиралися різними видами транспорту.

Невдовзі про це паломництво дізналася комуністична влада і почала вживати всіх заходів, щоб припинити прощу. Пана Василя забрали до району. Віз його дільничний на тачанці. По дорозі жорстоко бив, домагаючись, щоб відмовився від своїх слів. Знущалися над чоловіком і в районі, і в міліції. З’явилася замітка в районній газеті, яка заперечувала усі слова п. Василя. Пізніше він згадував, що зазнав дуже великих страждань, принижень, однак фізичного болю зовсім не відчував.

Через деякий час ліс був оточений міліцією, і туди нікого не пускали. Людей лякали пострілами в повітря, записували номери транспорту, штрафували. На місці, де був монастир, комуністичні активісти почали чинити свою диявольську справу. Вирішили засипати криничку цеглою, яку люди наносили для побудови каплички. Та дивна річ. Цілюща вода все одно просочувалась крізь купу каміння та цегли, якою комуністи хотіли прикрити святе джерело. Безбожники палили хрести, образи, рушники. Відбирали у людей молитовники, пісенники і кидали їх у вогонь. Один з чекістів витягнув пістолет і розрядив цілу обойму в образ, який принесли з церкви, а потім кинув у вогонь.

Активну участь у цьому диявольському розгулі, а особливо в засипанні кринички, брав голова Деліївської сільської Ради, до якої входило село Бишів. Комуністичній владі через певний час таки вдалося зменшити потік прочан. Хрести спалювали, а на ранок виростали нові, то бишівські патріоти дбали про це. З часом люди стали рідше приходити сюди, видно, тут добре попрацювали атеїсти та комуністична влада.

Але в свята та неділі впродовж усіх років бишівці приходили на місце об’явлень Матері Божої, молилися, співали, приносили квіти. А п. Василь помер на самий Великдень. На третій день свят був похорон. Людей прийшло дуже багато. Тоді стояла прекрасна весна. Яблуні, груші, черешні зацвіли майже одночасно. День похоронів був теплий, ясний. Коли везли п. Василя на цвинтар, напротязі усього шляху вітерець підіймав опадаючий цвіт і котив валами на процесію… “І цвіт буде падати… Так було, аж поки не поховали праведного чоловіка. Отже, пророцтва здійснилися.

Пройшли роки. Але вчинки атеїстів не минули безслідно. Зненацька втратив зір голова Деліївської сільської Ради. Його помічники, які особливо відзначилися у фальсифікації подій у Бишові, закінчили життя самогубством. Ніякі ліки не допомагали голові сільради від сліпоти. Він знав, чого осліп. Просив, щоб його привозили на місце об’явлення, там лягав під хрестом і плакав, каючись у своїх гріхах. Односельчанин, який перебував із головою у лікарні, згадує його слова: “Якби мені, Василю, твої очі, я б побіг і почистив би криницю, яку засипав, і молився б, молився, аби лише Пречиста Діва простила мені і повернула зір… Знаю, копав ногами, зневажав… Якби можна було повернути ті часи… Я б того вже ніколи не робив…” Так і помер незрячим, але відкрилися його духовні очі…

Богородиця виявила Своє велике милосердя в такий спосіб… Божа ласка зійшла на нашу Україну. І накази Небесної Матінки через Василя Карп’яка стали втілюватися у життя. На тому місці, де була монастирська церква, збудовано капличку, розчищено монастирську криничку. 2 червня 2003 р. Б. відбулось урочисте посвячення пам’ятної церковці-каплички.

Правлячий тоді Архієрей Івано-Франківської Єпархії Софрон Мудрий, ЧСВВ, у співслужінні з численними священиками Галицького деканату здійснив обряд посвячення храму. Милий, зворушливий спів хору підкреслював винятковість події, підносив до Всевишнього. Подячна молитва з глибини душі линула з тисяч вуст прочан, які так охоче, багаточисельно відгукнулись на заклик Богородиці про неустанну молитву.

Здавалось, що й природа тішиться разом із людьми, відчуває їхню радість: день був погожий, ясний, лагідне небо дихало спокоєм, легкий вітерець хвилював світлі хоругви – знамена Христові. Небуденна, особлива подія зібрала багато гостей, серед яких були журналісти, представники влади, громадських організацій. На місці появи Пречистої Діви у лісі побудовано капличку і встановлено статую Богородиці. Радуйся, всіх уповання!

Щороку, в останню неділю травня, з ініціативи декана Галицького о.-мітрата Василя Завірача біля каплички служаться Служби Божі. До відправи залучаються всі священики деканату. А на місці з’яви Пречистої Діви Марії у ті розмаїті травневі дні, при участі численного здвигу вірних служаться молебні до Матері Божої. Не забувають люди про це святе місце і в інші дні, випрошуючи у Пресвятої ласк та перепрошуючи Її, як за власні гріхи, так і гріхи безбожників у недавні сумні часи. Зміст об’явлення знаходить відгук у серцях все нових і нових християн…

Молитва, покута, піст, жертва, добре християнське життя… Просто і доступно… Як і всі інші веління Богоматері у різних частинах світу-у Фатімі, Люрді, Меджугор’ї. А тепер і в Бишеві. Вона не наказує, а закликає до поправи нашого життя, як Мати Своїх любих, але неслухняних дітей. Від того, чи відгукнемося ми на Її прохання, залежить наше майбутнє.