Пам’ятки археології

Фундамент Успенського собору ХІІ ст. в Крилосі –  перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. Інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняження в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 рр., а також про коронування королевича Коломана на короля Галичини 1215 р. В 1241 році собор був зруйнований, а з його залишків у 1584-1586 роках у стилі ренесанс збудована Успенська церква. Про це свідчить те, що на  білокам’яних блоках, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті – написи, видряпані на камені, більшість з яких відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. У 1937 році, під час розкопок Успенського собору, археолог Ярослав Пастернак виявив саркофаг з рештками Ярослава Осмомисла, який був похований тут у 1187 році. Крилоський Успенський храм був резиденцією єпископа Гедеона Балабана.

Кожного року тисячі прочан приходять сюди на всеукраїнську Патріаршу прощу, щоб помолитися до Галицької чудотворної ікони Матері Божої. Урочистими моментами прощі є приїзди Блаженнішого Патріарха Святослава (Шевчука).

Фундамент Успенського собору в Крилосі

Фундамент церкви Благовіщення – Біля присілку Четверки, що в Крилосі, на полі Церквиська на лівому березі Лукви, Л. Лаврецький за участю І. Шараневича у 1884-1885 роках розкопав фундамент видовженої однонавної білокам’яної церкви. Розкопані руїни І. Шараневич вважав храмом Благовіщення. У 1987 та 1990 роках Благовіщенську церкву повторно досліджувала археологічна експедиція зі Львова. Вона і встановила, що фундамент окреслює кам’яну однонавну церкву. Фундамент церкви Благовіщення мурований з річкового каменю на міцному вапняно-піщаному розчині.  Збереглися фрагменти мозаїчної підлоги, укладеної з полив’яних плиток різних форм та кольорів. Крім типових багато повторювальних форм, зустрічались так звані фігурні плитки з фрагментами двоколірних зображень з відтисненими та подряпаними рисунками. На підставі архітектурного аналізу та археологічних знахідок церкву Благовіщення археологи датують початком ХІІІ ст., а тривалість її функціонування до середини ХV ст.

Фундамент церкви на Царинці – несподівана знахідка кам’яної плити в урочищі Царинка на початку 1986 року посприяла відкриття залишків ще однієї невідмої археологічної пам’ятки давнього Галича. Експедиція львівських археологів виявила тут залишки середньої за величиною але багатою за оздобою церкви, а точніше храму-усипальниці на Царинці.

Фундамент  Воскресенської  ротонди – в  урочищі  Воскресенське, навпроти Крилоського городища, на правому боці Мозолевого потоку на невисокому пагорбі (8-12 м), знаходиться фундамент Воскресенської ротонди. Власне привабливі зовнішні риси горбка та його загадкова назва зацікавили ще перших дослідників літописного Галича. Л. Лаврецький розкопав тут 1884 року фундамент невідомої восьмикутної, на його думку будівлі. І. Шараевич зробив висновок, що фундамент подібний за формою та матеріалом до церкви на Полігоні в урочищі Карпів гай і вважав його залишками церкви-ротонди Воскресіння, яка, на його думку, існувала ще у ХVІІІ ст. Професор В. Антонович, який оглянув розкоп 1885 року, вважав, що даний фундамент треба відносити до оборонних кам’яних веж. Вчені дійшли висновку, що цей фундамент округлої будівлі, зовнішні контури якої досить розпливчасті й утворюють коло діаметром близько 10 м. Археологи зробили припущення, що споруда представляла собою зрубну дво-або триярусну дерев’яну церкву-каплицю, план якої швидше всього був восьмигранним. А матеріал, з якого був споруджений фундамент, вказує на відносно пізній час побудови. Споруду слід датувати ХІІІ ст.

Фундамент церкви Кирила і Методія – колишній митрополичий ліс Діброва простягається вздовж правого берега Лімниці на захід від Крилоса. В часи давнього Галича ця територія була вільна від лісу, на що вказують виявлені тут курганні поховання ІХ-Х ст. 1882 року Л. Лаврецький та І. Шараневич виявили тут масивний фундамент чотистовпної триапсидної кам’яної церкви.

Спочатку вчені вважали будівлю залишками Літописного Успенського собру. На початку ХХ ст. пам’ятку повторно розкрив О. Пеленський. На підставі топоніму «Кирилівка» дослідник назвав церкву Кирилівською. У 1981-1984 роках руїни поблизу Діброви уже втретє досліджував загін Галицької археологічної експедиції зі Львова. Він виявив такі розміри пам’ятки 15,15х20,20 м. Ширина стін фундаменту – від 1,7 до 2,6 м. Львівські вчені віднесли цю пам’ятку археології до вежоподібних храмів нового стильового напрямку в архітектурі Давньої Русі кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст. і датували її останньою третиною ХІІ ст.

Фундамент церкви пророка Іллі – на пагорбі Убіч, відрізаному від Крилоської гори Мозолевим потоком, де тепер проходить гостинець з Галича до Івано-Франківська, міститься урочище Прокаліїв сад. Тут, з давніх часів до середини ХVІІІ ст., існував монастир з білокам’яним храмом пророка Іллі.
Перші розкопки втраченої споруди провели Л. Лаврецький та І. Шараневич у 1886-1887 рр. Виявилось, що це була ротонда, до якої з заходу прилягав прямокутний притвір, а зі сходу – півкругла апсида. Під час досліджень було знайдено архітектурні деталі храму, фресковий розпис, церковний інвентар та залишки кам’яного саркофагу. Своїм плануванням, будівельними особливостями та декором собор ілюструє жваві взаємини галицької архітектурної школи із західноєвропейським зодчеством. Цікаво, що у церкві пророка Іллі побував автор Першої Української Конституції, гетьман Пилип Орлик.

 

На початку ХVІІІ ст. церкву Св. пророка Іллі після татарського погрому з руїн підняв єпископ Йосиф Шумлянський. Через п’ятдесят років галицькі міщани ще раз пожертвували кошти на відновлення храму. На жаль, святиня була приречена на загибель… Нині на місці колишньої церкви пророка Іллі встановлено символічний пам’ятний хрест, а її фундаменти музеєфіковано.